РОЗВИТОК ПЕРЕКЛАДУ В УКРАЇНІ.

1. ХІХ ст – період активної перекладацької діяльності в Україні.

2. Українські перекладачі ХХ ст.

3. Перекладачі „розстріляного відродження”.

4. Переклад в Україні після ІІ світової війни.

В Україні інтенсивний розвиток художнього перекладу починається в 20 – 30-і роки ХІХ ст. Поети-романтики перекладають твори російської та польської літератури: Л.Боровиковський дає вільний переклад “Світлани” Жуковського під назвою “Маруся”, А Метлинський перекладає поезію А. Міцкевича. У переважній більшості українських перекладів того часу відсутні своєрідні риси оригіналів – поети на свій розсуд скорочують або розширюють тексти оригіналів у перекладах.

У 40-50 роки ХІХ ст. важливе місце в історії українського художнього перекладу належить Т.Г. Шевченку. У циклі “Давидові псалми” Шевченко поєднує дбайливий переклад окремих фрагментів текстів з переспівом інших фрагментів, тобто, зберігаючи образну систему оригіналів, поет часто надає їм нового ідейного звучання. Різні редакції Шевченкового перекладу уривків “Слова о полку Ігоревім” свідчать про те, що поет надавав великого значення цій своїй роботі, прагнучи подолати усталене в перекладацькій практиці першої половини ХІХ ст. уявлення про “пісенність” давньоруської пам’ятки і намагаючись інтерпретувати її як драматичний монолог.

Друга половина ХІХ ст. ознаменувалася розквітом діяльності М.П. Старицького, який увійшов в історію українського художнього перекладу як вдумливий інтерпретатор “Гамлета” Шекспіра, сербського епосу, “Демона” і багатьох інших віршів М.Лермонтова, численних творів Пушкіна та Некрасова. Під пером М.Старицького художній переклад стає своєрідною лабораторією творення нових засобів поетичної мови, зокрема неологізмів.

П.О Куліш переклав 15 п’єс Шекспіра, твори Гете, Шіллера, Байрона, Гайне та ін. Частина його перекладів наближається до переспівів.

Згодом розгортається перекладацька творчість великого поета і вченого І.Франка – автора численних перекладів з багатьох мов світу. Франко переклав першу частину “Фауста” Гете, “Мертві душі” Гоголя, політичну лірику Гайне, багато творів Пушкіна, Лермонтова, Некрасова, Міцкевича, чимало балад і пісень західноєвропейських народів, багато творів античних авторів. Він написав наукову роботу “Дещо про штуку перекладання”, в якій піддав критичному аналізу польський переклад “Каменярів”. У цій статті Франко обстоює повноцінний художній переклад, який відтворював би оригінал в органічній єдності його змісту і форми. Чимало влучних і яскравих висловлювань про специфіку художнього перекладу міститься і в інших літературно-критичних статтях Франка.



Леся Українка відома в історії українського художнього перекладу своєю працею над десятками ліричних поезій Гайне, прозою Гоголя та Горького, уривками з творів Гомера, Данте, Байрона, ліричними піснями давнього Єгипту й гімнами з давньоіндійських книг “Ригведи”.

Багато поетичних перекладів, які презентували літератури Східної Європи, Америки та Росії, зробив П.А.Грабовський. Значну частину своїх перекладів Грабовський виконував за допомогою підрядників, які готували для нього товариші – політичні засланці. Підрядник – це проміжний текст між оригіналом і перекладом. Він передає, насамперед, зміст оригіналу і лише деякі особливості його художньої форми. Потреба використання підрядника існує остільки, оскільки не всі перекладачі обізнані належною мірою з мовами першотворів. Не слід вважати, що переклад з підрядника є менш повноцінним за переклад з першотвору. В історії художнього перекладу є чимало прикладів блискучих поетичних перекладів, виконаних за допомогою підрядника. Так, ще в 40 роки ХІХ ст. В.А.Жуковський переклав поему Гомера “Одіссея”, користуючись німецьким підрядником. М.П.Бажан здійснив переклад поеми Шота Руставелі “Витязь у тигровій шкурі” також за допомогою підрядника. Обидва вищезгадані переклади належать до найвищих здобутків перекладацького мистецтва. Кращі переклади за підрядниками П.Грабовського (наприклад, поеми Байрона “Шільйонський в’язень”) є також визначними художніми творами, які дають чітке уявлення про оригінал. Сам Грабовський так писав про свою працю над перекладами: “В кожному творі для мене мають вагу головна думка та загальний характер, дрібниці мені – ніщо...”

Відомий вчений Агатанел Кримський залишив багато перекладів поетів Сходу: з перської мови Фірдоусі, Омара Хайяма, Сааді, Джалаледдіна Румі, Гафіза, Джамі, з арабської турецької та інших мов. Він також переклав чимало ліричних творів Гайне. Його сучасник Василь Щурат переклав французький епос “Пісню про Роланда”, “Слово о полку Ігоревім”, поезії Петефі, Гюго, Пушкіна.

Серед інших перекладачів кінця ХІХ-початку ХХ століття треба згадати В.Самійленка, який перекладав “Пекло” Данте, твори Мольєра, Гоголя та інші. Проте на той час в Україні не було найелементарніших умов для розвитку мистецтва художнього перекладу, бо царська цензура систематично забороняла видання перекладів українською мовою.

Чільне місце як теоретик і практик українського художнього перекладу посідає Максим Рильський, якому належать блискучі переклади поеми Міцкевича “Пан Тадеуш” (на думку польських літературознавців – найкращий з перекладів цього твору), поеми Вольтера “Орлеанська Діва”, роману Пушкіна “Євгеній Онєгін”, новел Мопасана і Джека Лондона, повістей Гоголя, трагедій Шекспіра та сотень інших поетичних ліричних творів російських, білоруських, польських французьких, німецьких авторів.

Переклади Миколи Бажана - “Витязь у тигровій шкурі” Шота Руставелі, “Фархад і Ширін” Навої, “Моцарт і Сальєрі” Пушкіна, твори Гельдерліна і Гете, Норвіда і Рільке – характерні відтворенням найтонших нюансів думки автора в поєднанні з точною мелодикою, ритмікою та фонікою оригіналу.

Борис Тен – автор численних перекладів з давньогрецької (“Іліада” та “Одіссея” Гомера, трагедії Есхіла і Софокла, комедії Арістофана), англійської (трагедії Шекспіра), німецької (драми Шіллера), польської (драми Словацького, поезії Міцкевича), російської (“Живий труп” Толстого), у яких глибина наукового проникнення в оригінал сполучається з дбайливим художнім відтворенням оригіналу українською мовою.

Протягом півстоліття працював над перекладами прози, поезії та драматургії Євген Дроб’язко, вершиною майстерності якого став перший повний український переклад “Божественної комедії” Данте. Ірина Стешенко – перекладачка драматургії Мольєра і Гете, прози Марка Твена і багатьох інших авторів. Широке визнання здобули поетичні переклади Василя Мисика – пісні та поеми Бернса, сонети Кітса, поезії Рудакі, Хайяма, Гафіза. Дбайливим інтерпретатором поезії Війона, Петефі, Гайне, Пушкіна, сербського народного епосу був Леонід Первомайський. Багато складних творів переклав Дмитро Паламарчук – прозу Франса, Флобера, Уелса, сонети Шекспіра, Петрарки, поезію Байрона. Микита Шумило знаний як перекладач російської прози та творів Ч. Айтматова. Одним з найактивніших поетів-перекладачів залишається Дмитро Павличко. Його перу належать переклади з англійської (повний сонетарій Шекспіра), іспанської (Хосе Марті), польської, болгарської та ін. мов.

У діаспорі, попри всі труднощі емігрантського життя, розгорнулася важлива праця над перекладами. Тут необхідно згадати Михайла Ореста, брата Миколи Зерова. Він видав перекладені ним антології французької та німецької поезії, у яких чимало творів зарубіжних поетів уперше зазвучали українською мовою. Святослав Гординський, крім антології “Поети Заходу”, видав свій повний переклад творів Франсуа Війона. Відомим перекладачем поезії був Богдан Кравців – цікавий інтерпретатор поезій Рільке. Плідно працює на перекладацькій ниві Ігор Качуровський – автор численних перекладів з іспанської, італійської, французької, німецької мов. У 2000 році вийшла його антологія німецької поезії за 12 століть “Стежка крізь безмір”.

Трагічні події 1930-х років вирвали з лав творців української культури таких визначних перекладачів як Микола Зеров, Валеріан Підмогильний, Михайло Драй-Хмара, Микола Вороний, Павло Филипович, Дмитро Загул та інших представників “Розстріляного Відродження”. Сталінські репресії злочинно перервали велику культурницьку працю по виконанню заповітів І.Франка та Л. Українки – створення золотого фонду перекладів: від античних авторів до письменників наших днів.

Загибель у розквіті творчих сил Миколи Зерова завдала непоправної шкоди мистецтву українського перекладу. У 1920-30 роках вийшли у його перекладі з латинської мови “Антологія римської поезії”, з польської – драма Словацького “Мазепа”, з російської – повість Куліша “Вогняний змій”, з французької, італійської, англійської, польської – твори Беранже, Леконта де Ліля, Бодлера, Петрарки, Байрона, Красицького, Міцкевича, Пушкіна, Гоголя, Чехова, Янки Купали та ін. За деякими свідченнями, у радянському концтаборі на Соловках напередодні розстрілу Зеров закінчив повний переклад “Енеїди” Вергілія – досі не знайдений. Переклади Зерова належать до величезних здобутків українського поетичного перекладу.

Великою втратою для українського перекладу була й смерть засланого на далеку Північ талановитого прозаїка Валеріана Підмогильного. Він був перекладачем багатьох романів, повістей, оповідань насамперед з французької мови творів Бальзака, Стендаля, Мопасана, Анатоля Франса. Для перекладів Підмогильного властиве тонке відчуття стилістики кожного письменника.

Наприкінці 1940 – на початку 1950-х років в Україні знову почали систематично публікуватися художні переклади, але переважно з російської літератури письменників соцреалістів. В той же час істотно зменшилася кількість перекладів з усіх інших літератур світу. У цей же час набула поширення тенденція буквалізму в перекладі, а також практика “наближення” української мови до російської мови оригіналу, що призводило до появи, так званої, “перекладацької мови”, сповненої штучних слів та граматичних конструкцій, скалькованих з російської.

Послаблення ідеологічного тиску Москви у роки “відлиги” наприкінці 1950-х – у 1960-х роках дало можливість створити у видавництвах відділи перекладної літератури,які починають видавати переклади не тільки з визнаних світових мов, але й з мов італійської, шведської, датської, грецької, хінді та ін. На основі теоретичних поглядів і практичної діяльності перекладачів старшого покоління утворюється українська школа художнього перекладу. Найвизначнішими представниками цієї школи були Григорій Кочур і Микола Лукаш. Блискучий ерудит, знавець світової літератури і декількох іноземних мов Кочур, який провів 10 років у сталінському концтаборі, звинувачений в “українському буржуазному націоналізмі”, був одним з найбільш плідних перекладачів 60-90-х років грецьких та римських ліриків, англійських, американських, французьких, італійських, іспанських, чеських, грузинських, литовських та інших поетів.

Микола Лукаш – поліглот, який перекладав з 14 мов і був глибоким знавцем української мови, відзначався сміливим підходом до розв’язання складних перекладацьких завдань. Йому належить перший повний переклад “Фауста” Гете, переклади “Декамерона” Бокаччо, “Пані Боварі” Флобера поезій Аполлінера, Лорки, Бернса, Верлена, Тувіма. М. Лукаш також зазнав репресій з боку комуністичної влади: протягом тривалого часу його переклади були заборонено публікувати.

У повоєнні часи сформувалися й розквітли таланти таких видатних майстрів перекладу як Дмитро Білоус, автор “Антології болгарської поезії”, Михайло Москаленко, автор перекладів з французької, іспанської, слов’янських мов, Володимир Житник, автор перекладів багатьох ліричних поезій з чеської, словацької, польської мов, Ольга Сенюк, перекладачка творів скандинавських літератур – Сельми Лагерлеф, Стріндберга, Ліндгрен, Якобсена, Мар Пінчевський, перекладач багатьох американських авторів: Скотта Фіцджеральда, Фолкнера, Гемінгвея, Евген Попович, перекладач німецької прози ХІХ-ХХ ст., зокрема Томаса Манна, Гессе, Кафки, Юнгера і багато інших визначних творців перекладацтва в Україні.

Отже сьогодні Україна займає не останнє місце в світовій перекладацькій теорії і практиці.

Дайте відповіді на запитання:

1. Як ви думаєте, чому тільки у ХІХ ст. переклад займає чільне місце в літературній діяльності України?

2. Розкажіть про перекладацьку діяльність Т.Шевченка, М. Старицького, Л. Українки.

3. Опишіть перекладацьку діяльність І.Франка і П. Грабовського.

4. Опишіть внесок у перекладацьку діяльність Агатанела Кримського, М. Рильського, М. Бажана, Б. Тена.

5. Розкажіть про діячів „Розстріляного Відродження”.

6. Опишіть доробок українських перекладачів у період кінця 1940-х початку 1950-х р.р.

7. Розкажіть про діяльність українських перекладачів у „роки відлиги” 1950-60 – х р.р.

8. Розкажіть про сучасних українських перекладачів (повоєнні роки і сьогодення)



7630601363241048.html
7630636811372477.html

7630601363241048.html
7630636811372477.html
    PR.RU™